У Південноукраїнському міському історичному музеї відбулася особлива зустріч «Повернення, якого ми чекаємо», присвячена Міжнародному дню зниклих безвісти. Музей став простором підтримки, щирого спілкування та єднання для родин військовослужбовців, які зникли безвісти або перебувають у полоні. Адже за кожним очікуванням — людина, її ім’я, родина, дім і ті, хто щодня живе надією на зустріч.
Учасників зустрічі об’єднала символічна інсталяція «Місце, яке чекає» — нагадування про те, що в кожній родині є місце, яке залишається в очікуванні свого найдорожчого. Місце за столом, чашка, двері рідної домівки, які одного дня мають відчинитися зі словами: «Я вдома».
Особливою частиною заходу стало спільне створення синьо-чорного браслета «Між небом і землею». Синій колір символізував небо та надію, а чорний — ніч очікування, невідомість і тишу. Сплітаючи нитки разом, учасники вкладали у спільний символ свої почуття, пам’ять і віру. Створений браслет залишиться в музеї поруч із листами Надії як символ спільного очікування та віри у повернення.
Ще одним зворушливим моментом стала музична частина зустрічі. Для присутніх прозвучала пісня «Обійми» у виконанні військовослужбовця Національної гвардії України Петра Гончара. Її виконання стало особливим музичним посланням про близькість, любов і тих людей, яких сьогодні найбільше хочеться обійняти та зустріти вдома.
Під час зустрічі кожен мав можливість створити власний арома-мішечок — оберіг дому. М’ята, чебрець, чорнобривці та інші запашні трави стали маленькими символами тепла, затишку й рідної оселі — того місця, куди так чекають повернення своїх близьких.
До учасників також звернувся пастор Валентин, який говорив про силу молитви, віри та людської єдності. Спільна молитва стала ще одним моментом підтримки та духовного єднання присутніх.
Свої слова підтримки родинам висловили представники громадської організації «Захист Держави», яка підтримує музейні заходи та долучається до важливих ініціатив громади.
Завершилася зустріч теплим спілкуванням за чашкою чаю. Без поспіху, без офіційності — просто можливістю побути поруч, поговорити, поділитися думками й відчути, що поруч є люди, які розуміють.
«Повернення, якого ми чекаємо» — це зустріч про біль і надію, про любов, сильнішу за відстань, про пам’ять, яка не дозволяє забути. І найголовніше — про людей, яких чекають.













